Легенди сучасного Львова. Як спритний львів’янин від китайської навали унію врятував

Одного разу один львів’янин пішов на Краківський собі шкірянку купувати. А грошей мав в обмаль. Вже друге коло серед торгівців намотує, а нічого підходящого знайти не може. Так щоб і по грошам вистачило, і на вигляд файно. Ось тут бачить стоїть в куточку біля клозету чолов’яга і гарний такий кожух  у руках тримає. Сам зросту малого та очі вузькі та косі. Підходить до нього, питає:

-А що то пан за шкірянку продає?

– Беріть, добродію, гарна річ.

– А кіко хочете за неї?

– Тридцять долярів, міряйте пане.

Приміряв, дійсно розмір підходить. І ціна файна і шкірянка на вигляд кавалерська. Але думає все одно треба трохи вторгувати.

-А то що може якийсь Китай? Чи якість поганенька?

– Та не пане, правдива Турція, бігме!

– Може трохи скинете? Долярів зо п’ять?

– П’ять не, а три скину.

-І то добре, ладна шкірянка. Буду мати в чому до Польщі їздити.

А пан вузькоокий зацікавлено так питає:

-А що пан до Польщі їздить? Візу маєте?

-І візу мультильову і кума-митника на Раві.

-А не хтів би пан трохи підзаробити?

-А де ви бачили галичанина який не хтів би заробити?

– Моїм друзям треба до Польщі дістатися, вони б добре заплатили. Але в них документів немає.

– То незаконно виходить. А скільки ж вони за це заплатять?

– По п’ятсот долярів.

-А кіко їх?

-Десять.

– Треба трохи подумати. Але ми з вами можемо увечері десь зустрітися. Я маю з кумом поговорити.

– Добре пане домовились, у який годині?

– За десять восьма, тут кури є навпроти файні.

На тім і попрощалися. А пан почав мудрувати, що з тим всім робити. З одного боку гроші великі, а з другого незаконно. Може ті китайці хочуть якийсь заколот чинити проти Єуропейскої унії? Чи взагалі теракт готують? Але гроші немалі. Можна у Вінниках фазенду добудувати, або буса новішого взяти. Ото ділема. Що будеш робити? А якщо гроші взяти, а у Польщу не везти? Наперед не дадуть. Треба міркувати глибше. І тут прийшла мудра думка…

Зустрічається наш хлоп вечором з тим вузькооким на курах, навіть каву і до кави фондує. Той питає:

–          Що спілкувались з кумом?

–          Ледве вмовив, але маєте ще трохи грошенят доточити. По сто долярів докиньте.

–          Погано, але нічого не поробиш. Але гроші дамо після того як ви нас через кордон переведете.

–          Ясна річ. Я людина чесна. Значить маєте вчинити так: у п’ятницю пів на дванадцяту я за вашими хлопцями на бусі заїду. Ви тихенько у нього посідаєте. І я вас прямо ціль у Польшу завезу. Але їхати маємо через лісовий кордон, що б ніхто не запідозрив. Там тільки один прикордонник працює, я з ним домовив.

–          Добре, але не підведіть.

–          Ви головне гроші не забудьте.

Попрощалися вони а наш спритник поїхав до кума та позичив в нього форму святкову та облаштунки митницькі. Потім пішов до дому взяв два ведерка фарби чорної та білої та сокиру. Затім поїхав до лісу біля Брюхович, знайшов невеличку сосну та зрубав, та гілки пообстругував.  А стовбурину зрублену у два кольори пофарбував. І на галявинці гарній облаштував такій собі пост митного контролю заімпровізований.

На ранок в п’ятницю взяв свого тестя, попросив щоб він добре поголився та митну форму вдягнув та завіз його до лісу на це місце. Потім поїхав за вузькоокими. Запакував їх у буса та довкола Львова до вечора возив, а як стемніло то до Брюхович заїхав. Під’їхав до тієї галявини де тесть чекає. Тесть по стійці струнко витягнувся, пузо надув, щоки червоні. Ну правдивий митник, ще й у парадній формі. Стали по одному китайців з машини виводити та через штучний кордон пропускати. Тесть ліхтариком у вічі кожному світить, страхів наводить. Всіх провели, позбирали грошенята. Вузькоокі питають:

–          То вже Польща?

–          Прямісінько через лісочок пройдете, там буде дорога до самої Варшави. Але дивіться обережно.

Попрощалися, подякували. Наш спритник із тестем з грошима до дому поїхали, а китайці в Брюховицький ліс помандрували. Кажуть їх на третій день міліціянти спіймали, і в них бомбу знайшли і всякої зброї купу. Виходить вони точно терор мали влаштувати проти Унії, а наші хлопці їм у тому завадили. Трохи обидне, що ніякої винагороди за той вчинок нашому герою не дали, але він на то не ображений, бо галицька  скромність у всьому світі відома.