Легенди сучасного Львова 2

Як один вуйко з Рясного одного римлянина перевершив.

Кажуть у великому місті Рим мешкав один чолов’яга, який хотів Колізей вкрасти. Він на протязі всього свого життя по одній цеглинці з Колізею витягав та до дому ніс. Але я вам скажу що той пан певно був вар’ят. Бо як по одній цеглині можна таку велику будівлю розібрати? А от у Львові на Рясному мешкав один вуйко який по спритності того римського дядька обійшов.

Стояв на Рясному завод величенький, ще за совєтів побудований. Але вже був нікому не потрібен, тіко місце займав. Може трохи і заважав, бо на тому місці можна було б щось корисне для громади побудувати, або бульбу посадити. А недалеко від нього мешкав вуйко один. Якось на весні взявся він хатину будувати. Як то положено: залив фундамент, парканчик облаштував, та потроху почав стіни зводити. Але тут сталися часі важки: він на колії працював, а тут його звільнили. Безпідставно обвинуватили, що він з вагонів дермонтину крав, а його дружина з них шкірянки шила та на Краківському продавала. Але то недоброзичливці наклеп звели, бо він на справді був порядна людина. Хоч і раніше у нашого вуйка була платня невелика, а тепер зовсім жах. Але наш вуйко був не з тих хто біду боїться і завжди чекав на щасливий оберт фортуни. От він і почав мудрувати, як хатинку до ладу довести. Поїздив, подивився. Матеріали будівельні купу грошей вартують. Жиди ціни крутять нелюдські. Що то чинити? А тут згадав, що біля самої хати велика купа того матеріалу непотрібного нікому стоїть. Прилаштував до свого самоходу причеп саморобний і почав до заводу їздити. І так потроху-потроху увесь завод по цеглинці розібрав. І звів собі хатинку ладну, трьохповерхову. З горищем, підвалом, гаражем та хлівом для худоби. Можете самі подивитися: в нього сама гарна оселя на вулиці. Заводу вже того зараз нема, а Колізей як стояв так і стоїть. Виходить, що наш вуйко один за пару років величенький завод розібрав, а той римський дядько не спромігся навіть вікна з Колізею познімати.